Веснянка. Ранок Сварожий
Перший день календарної весни знаменує початок Сварожого Ранку. День стає все довшим, повертаються перші птахи, що відлітали на зимівлю.
Перший день календарної весни знаменує початок Сварожого Ранку. День стає все довшим, повертаються перші птахи, що відлітали на зимівлю. У повітрі вже відчувається весняне пробудження природи.
У цей день проводжали Зиму, яка уявлялася старою, кістлявою, згорбленою бабусею, в чорному, вилинялому одязі. Зима постає як богиня Смерті. Натомість закликали Весну – гарну молоду дівчину. Проводилися ігрища: розігрували суперечку між Зимою і Весною, влаштовувалися змагання. Весну підтримували обрядовим співом, а наприкінці дійства під спільні вигуки спалювали солом'яне опудало, що символізувало Зиму:
Опудало Зими спалимо,
Весні шлях стелимо!
Пісень заспіваймо,
Весну закликаймо! [4, 144].
Збереглися також закляття Смерті і Морозу, які промовляли навесні:
Смерть з Морозом танцювала
Та за море десь пігнала,
Пішла собі Смерть у ліси,
Побіг за нею Мороз лисий,
І сидить там у темній норі
За водами у коморі.
Смерте, Смерте, не вертайся.
Ти, Морозе, не з'являйся –
Сидьте си там не вертайте,
Нас пожитку не збавляйте,
Най нам Сонце далі гріє,
Жито, ярець скоро зріє. [3, 299].
У народі це свято називають Явдоха. Одним із можливих тлумачень є пов'язання з появою Духа Яви, що не суперечить церковному ушануванню преподобної Євдокії. Народна традиція трактувала це ім'я як "життєславна", воно звучало як Явдоня і асоціювалося з покровительством земної природи – пробудженням життєвої сили землі.
Докія Гуменна наводить паралель зі старогрецьких вірувань: там існувала німфа Евдотея – дочка морського бога Протея. Вона допомагала Одисеєві виплутатися із біди. Її ім'я складене з трьох слів: Добра (Ев), Вода (До), Богиня (Тея), тобто "Добра Богиня Вода". Свято Явдоні (Євдокії) припадає на початок березня, час розставання снігів та розливу бурхливих весняних вод. [див. 2, 210]. Ймовірно, пізніше образ німфи трансформувався у христосівську святу-страждалицю, якій відтяли голову.
Ще одну назву свята знаходимо в прозі Т.Г. Шевченка на московській мові, подаємо уривок в перекладі: "Зима з контрастами та іншими радощами невидимо майнула переді мною. Перед обличчям березневого сонця зніяковів і почорнів білий сніг. Струмки весело заворушилися в горах і побігли до свого пращура Дніпра-Білогруда сказати про наближення свята богині Яри." [5].
Шевченко не вказує дату, але судячи за описом свято Яри має бути на межі зими і весни. У XIX ст. це відповідало 1 березня юліанського календаря (13 березня за сучасним стилем), коли сніг справді міг помітно танути навіть за холоднішого тодішнього клімату.
У радянські часи намагалися поєднати Масницю з Проводами Зими. Цей звичай поширився на багато регіонів. [1, 182]. Деякі етноколективи й нині помилково поєднують ці два свята. Це стало можливим тому, що Масниця залежна від рухомої дати христосівського Великодня в місячно-сонячному календарі Пасхалії, інколи "з'їжджає" на березень, створюючи плутанину.
Література:
1. Бондарчук П. Язичницькі та радянські світоглядні елементи в релігійній свідомості віруючих в УРСР (середина 1940-х – середина 1980-х рр.) // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. – К., 2008. – Вип. 14. – С. 147-193.
2. Гуменна Д. Минуле пливе в прийдешнє. – Нью-Йорк: УВАН у США, 1978. – 384 с.
3. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
4. Пістун Т.В. Рідні свята в Колі Сварожому: сценарії виховних заходів. – Тернопіль: Мандрівець, 2014. – 224.
5. Шевченко Т.Г. Зібрання творів: У 6 т. – К., 2003. – Т. 4: Повісті. – С. 208-326.
Пашник С.Д. Руський Православний Календар. – Запоріжжя: Рідна Віра