Веснянка. Ранок Сварожий
Зустріч Весни та спалення опудала-Зими.
Віри
Перший день календарної весни знаменує початок Сварожого Ранку. День стає все довшим, повертаються перші птахи, що відлітали на зимівлю. У повітрі вже відчувається весняне пробудження природи.
У цей день проводжали Зиму, яка уявлялася старою, кістлявою, згорбленою бабусею, в чорному, вилинялому одязі. Зима постає як богиня Смерті. Натомість закликали Весну – гарну молоду дівчину. Проводилися ігрища: розігрували суперечку між Зимою і Весною, влаштовувалися змагання. Весну підтримували обрядовим співом, а наприкінці дійства під спільні вигуки спалювали солом'яне опудало, що символізувало Зиму:
Опудало Зими спалимо,
Весні шлях стелимо!
Пісень заспіваймо,
Весну закликаймо! [4, 144].
Збереглися також закляття Смерті і Морозу, які промовляли навесні:
Смерть з Морозом танцювала
Та за море десь пігнала,
Пішла собі Смерть у ліси,
Побіг за нею Мороз лисий,
І сидить там у темній норі
За водами у коморі.
Смерте, Смерте, не вертайся.
Ти, Морозе, не з'являйся –
Сидьте си там не вертайте,
Нас пожитку не збавляйте,
Най нам Сонце далі гріє,
Жито, ярець скоро зріє. [3, 299].
У народі це свято називають Явдоха. Одним із можливих тлумачень є пов'язання з появою Духа Яви, що не суперечить церковному ушануванню преподобної Євдокії. Народна традиція трактувала це ім'я як "життєславна", воно звучало як Явдоня і асоціювалося з покровительством земної природи – пробудженням життєвої сили землі.
Докія Гуменна наводить паралель зі старогрецьких вірувань: там існувала німфа Евдотея – дочка морського бога Протея. Вона допомагала Одисеєві виплутатися із біди. Її ім'я складене з трьох слів: Добра (Ев), Вода (До), Богиня (Тея), тобто "Добра Богиня Вода". Свято Явдоні (Євдокії) припадає на початок березня, час розставання снігів та розливу бурхливих весняних вод. [див. 2, 210]. Ймовірно, пізніше образ німфи трансформувався у христосівську святу-страждалицю, якій відтяли голову.
Ще одну назву свята знаходимо в прозі Т.Г. Шевченка на московській мові, подаємо уривок в перекладі: "Зима з контрастами та іншими радощами невидимо майнула переді мною. Перед обличчям березневого сонця зніяковів і почорнів білий сніг. Струмки весело заворушилися в горах і побігли до свого пращура Дніпра-Білогруда сказати про наближення свята богині Яри." [5].
Шевченко не вказує дату, але судячи за описом свято Яри має бути на межі зими і весни. У XIX ст. це відповідало 1 березня юліанського календаря (13 березня за сучасним стилем), коли сніг справді міг помітно танути навіть за холоднішого тодішнього клімату.
У радянські часи намагалися поєднати Масницю з Проводами Зими. Цей звичай поширився на багато регіонів. [1, 182]. Деякі етноколективи й нині помилково поєднують ці два свята. Це стало можливим тому, що Масниця залежна від рухомої дати христосівського Великодня в місячно-сонячному календарі Пасхалії, інколи "з'їжджає" на березень, створюючи плутанину.
Література:
1. Бондарчук П. Язичницькі та радянські світоглядні елементи в релігійній свідомості віруючих в УРСР (середина 1940-х – середина 1980-х рр.) // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. – К., 2008. – Вип. 14. – С. 147-193.
2. Гуменна Д. Минуле пливе в прийдешнє. – Нью-Йорк: УВАН у США, 1978. – 384 с.
3. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
4. Пістун Т.В. Рідні свята в Колі Сварожому: сценарії виховних заходів. – Тернопіль: Мандрівець, 2014. – 224.
5. Шевченко Т.Г. Зібрання творів: У 6 т. – К., 2003. – Т. 4: Повісті. – С. 208-326.
Пашник С.Д. Руський Православний Календар. – Запоріжжя: Рідна Віра