Велес весняний
Худобу урочисто виганяють на пасовисько.
Ушануванням Велеса рідновіри замінюють Миколу Весняного (Квітчатого). Натомість зимового Миколу святкують 6 грудня, що є невідповідним у річному колі, адже проти травневого свята стоїть Михайло – 8 листопада. І хоч Михайло та Микола в календарі вшановуються за різними датами, ми вважаємо їхні властивості тотожними й пов'язаними з місячною сутністю та опікунством тварин [2, 53].
Світлана Творун пише, що на Весняного Миколу влаштовують заздравні обіди. В деяких селах печуть коржики у вигляді овечок, баранців або їхніх закручених ріжок, які називаються "миколайчиками". Ними пригощають дітей, промовляючи або наспівуючи: "Чибрики, чибрики, миколайчики – пригощайтесь, любі дітки-подолянчики".
Ось як дослідниця народної творчості описує відтворення народного свята Миколи Квітчатого в селі Бохоники Вінницького району місцевим фольклорним колективом "Брикса":
"На кожному кутку села обирають свого Миколу, який має бути гарним хазяїном, прикладом для інших. До нього приходять господині-сусідки й просять бути їм "Миколою Квітчатим", посіяти гречку та постригти овечку. Отримавши згоду (а від такої честі відмовитися не можна) жінки одягають на голову "Миколи" вінок з квітів, а груди перев'язують барвистими стрічками, за які в кожній хаті йому впихають квіти.
"Микола" з процесією обходить усі будинки на своєму кутку. В кожному дворі господині вручають йому сито з гречкою. "Микола" тричі обходить господаря й господиню, засіваючи їх. При цьому всі присутні співають:
Роди, Боже, гречку на кашу,
На всю годиноньку нашу,
А бджілкам на мед цвіти –
Діточок посолоди,
А нам на гречаники,
Смачні виплиганики.
Після чого "Миколу" запрошують до хати, дають йому в руки ножиці для стрижки овець. На столі, покритому домотканим рядном, кладуть ягнятко, яке притримують діти. "Микола" починає стрижку: зазвичай він навхрест вистригає лише чотири пучки вовни, м'яв її в руках і роздуває по килиму. Ці дії супроводжуються піснею:
Святий Миколайчику,
Пострижи нам ярочку,
Ярочку, яриночку –
Цю божу твариночку,
Барана рогатого
Для роду багатого.
А вовну розправ, помни –
Дівчатам на килими,
На вовну теплом дмухни –
Нам на теплі кожухи.
У кожній хаті "Миколу" частують стравами з гречки, прикріплюють до стрічки квітку та дарують хліб або пряники-"миколайчики" для дітей. Обійшовши двори свого кутка, "Миколи" разом із сусідами прямують до майдану, де збирається майже все село. Там усі присутні стають у три кола, які під спів веснянок починають рухатися одне супроти другого, почергово змінюючи напрямок руху то за сонцем, то проти. Перше коло утворюють "Миколи Квітчаті" з хлібом у руках піднятих над головою, друге – дівчата й діти, третє – всі інші учасники свята. Починалось дійство веснянкою:
Виоремо нивоньку довгеньку,
Посіємо гречку гарненьку,
Гречка вродиться,
Женчики знайдуться –
Гречечку чик, чик, чик.
А в тієї гречки –
Чорнії вершечки,
А в того проса –
Русая коса,
А в тієї пшениці –
Русії косиці.
Від кутка до кутка
Скачуть дівки городка.
Годі, дівки, скакати,
Підем гречку в'язати.
Ти, Галочко сизокрила,
Ти, дівчино чорнобрива,
Скоч у кінець,
А ти, дівчино, поведи танець.
Після урочистого хороводу грають музики, влаштовуються танці, "Миколи Квітчаті" роздавали всім присутнім діткам печиво-"миколайчики", частували паляницями. Господині пригощали гречаними млинцями, а господарі – медовою. [див. 3, 44-45].
Виходячи з цього, можна припустити, що свято має виразні господарські мотиви й присвячене початку стрижки овець, яка припадає на травень-червень. Також на початку травня відбувається сівба гречки. Опікуном тваринництва і землеробства є Бог багатства та достатку Велес, тому саме йому присвячене це свято. Микола ж у цьому контексті є лише епітетом давньослов'янського Бога [1, 42].
Слід також зазначити, що в цей період у Карпатах починається вигін худоби на полонини. Ці дійства часто приурочують до свята Юрія, який замінює Ярила та переважно пов'язується з весняними святами [4, 36]. Проте тут виникла накладка юліанського календаря на григоріанський: замість дати ушанування Юрія 23 квітня з'явилося 6 травня. Тому слід бути обережними з висновками, адже зі зміщенням ортодоксального церковного календаря на 16 діб від астрономічних подій відповідно змістилися й обрядові дії, пов'язані господарськими роботами. Нині українські церкви перейшли на новоюліанський календар, який збігається з григоріанським, тож етнографам необхідно внести корективи в датування господарських обрядів.
Література
1. Пашник С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7523 (2015). – 68 с.
2. Пашник С.Д. Іменослов – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7523 (2015). – 68 с.
3. Творун С.О. Практична етнологія для ділових людей. Навчальний посібник. – Вінниця: Книга-Вега, 2005. – 216 с.
4. Тиводар М.П. Весняні скотарські свята, обряди та вірування населення українських Карпат (друга половина ХІХ – середина 40-х років ХХ ст.) // НТЕ. – 1990. – № 5. С. 32-39.
Пашник С.Д. Руський Православний Календар. – Запоріжжя: Рідна Віра