Різдво Коляди*

Віри

З Різдва починається нове річне сонячне Коло. Старе Сонце вмирає, а натомість народжується нове – Божич-Коляда. Люди сподіваються на зміни у своєму житті та радіють, що від зимового сонцестояння день починає збільшуватися.

Степан Килимник писав, що назва свята "Коляда" означає Коло Сонця – "Коло дає". Як Сонце-Сварожич, син Неба, є життєдайним, так і його коло (річний круг, хід) є силою, що дає життя. Інша назва "Корочун" (або "Корчун") – також пов'язана із Сонцем: це Бог, який скорочує ніч і збільшує день. [див. 2, 67]. Хоча існує й протилежна думка – що Корочун уособлює Бога, який скорочує день, а його сутність близька до серповидного Місяця.

У Велесовій Книзі з цього приводу зазначено:

"Славимо Дажбога, і буде Той наш покровитель і заступник од Коляди до Коляди. І плоди на полях, і дає трави для скотини, і да нам во всі дні говяда умножиться і зерна житнього множество, аби мед віщий затвержити і пекти. Бога світа славити Суронжа, бо ж одречено од зими і тече на літо. Тому бо поємо славу, яко отці в полях." (ВК,31) [1].

Ще в ХІХ ст. Микола Костомаров висловив думку: "Вважаю ж, що ім'я Коляда зовсім не походить від Calendae, а скоріше тотожне слову Іола, що означає колесо – коло сонця; то ж виходить і Коляда від коло – круг, колесо. У відповідності релігійній це свято у слов'ян відзначається в честь, сонця, що народжується, з чого вже слід зробити висновок, що рік слов'яни починали з зимового сонцевороту." [3, 249].

У Миколи Костомарова також можна прочитати і про прояви Бога Сонця, який у західних слов'ян називався Свентовитом і відповідав східному Дажбогу. Його зимовий прояв він називав Поренутом: "Біля храму Поревитова стояв храм Поренута. Нарушевич тлумачить, що це слово походить від poronić (Hist. Nar. polsk., t. l Mythol. Slaw.), народити, і вважає, що він був символом сили, що народжує… Ідол зображувався з чотирма головами, а п'яту тримав на грудях, одною рукою за бороду, а другою за лоба. У слов'ян, як і в інших народів, було поняття про щорічне народження сонця, так виявлявся поворот на літо, і тому Поренут чотириголовий (тому вже схожий з Свентовитом), здається, зображував сонце в момент його повернення до діяльності після зимового усипляння... Чотири голови були постійним атрибутом сонця взагалі, а п'ята на грудях означала народження нового сонця." [3, 213].

Після святвечора з 24 на 25 грудня в опівночі в храмі відправляють нічну Божу Службу приурочену Різдву – народженню Сонця-Коляди.

До сходу Сонця вишиковуються колони на чолі зі священнослужителями, за ними ідуть козаки на чолі з отаманами, а далі – люди. Через певні відстані стоять юнаки зі смолоскипами. Урочиста хода під спів славнів Непереможному Сонцю прямує до святилища під відкритим небом, на пагорбі, де заздалегідь приготовано хмиз для священного вогнища.

Прибувши, люди стають обличчям до сходу Сонця, утворюючи природний напівмісяць навколо майбутнього вогнища. Запалюється Священний Вогонь. Перші промені Сонця зустрічаються радісним співом.

Коли Непереможне Сонце піднімається над обрієм, волхви виголошують молитви на честь Сонця-Дажбога, згадуючи славетні діяння Предків, священні місця свого роду-племені, які присвячені Богу Світла. Учасники замикають коло біля Священного Вогню і співають славні.

Потім відбувається спільний сніданок. Свято завершується всенародним гулянням. Під час обіду в кожній сім'ї розрізають свіжеспечену паляницю – символ Сонця. Увечері того ж дня люди урочисто проводжають Сонце на нічний спочинок. [див. 5, 65-66].

Першими сповісниками народження Сонця є діти. Ще вдосвіта хлопчаки обходять двори, вітаючи господарів зі святом , бо, за повір'ям, у цей час у господарстві ще перебувають добрі духи-душі.

Вітання лунають так:

– Зі святом , будьте здорові!
– І вас також вітаємо й бажаємо здоров'я!

Після цього хлопець проказує:

З святим Різдвом вітаю,
Всім здоров'я бажаю:
Господарю – на воли,
Господині – на квочки,
Хлопцям-дівчатам – на гуляння,
Малим дітям – забавляння,
Коляді-Богу – вихваляння!

Окремо віншували менші діти, вони здебільшого оббігали лише родичів і найближчих сусідів, приказуючи:

Я маленький хлопчик,
Ізліз на стовпчик,
У дудочку граю,
Коляду забавляю!
Горобчик летить,
Хвостиком вертить, –
А ви, дядьку, переймайте,
Мені копійочку дайте!

Віншувальників чекають з нетерпінням – як добрих сповісників, і щедро обдаровують яблуками, горіхами, бубликами, а найчастіше навмисне випеченими маленькими хлібинами "з душею". Вважається, чим більше дітей-полазників завітає до хати, тим щедрішим буде новий рік.

Колядують зранку лише хлопчики, бо, за давнім віруванням, на великі свята першими полазниками мають бути представники чоловічої статі – вони приносять господарству щастя [див. 4].

Полазники ходять тільки до сходу Сонця. Це пояснюється тим, що в Різдвяну ніч ходять добрі духи-душі, і Бог урожаю перебуває в господарстві до сходу Сонця. Тому хлопчики-полазники в уяві селянина були – посланцями добрих духів і Бога Сонця, що благословляються родину на достаток. [див. 2, 38].

Ті, хто не пішов на зустріч Сонця, після служби у храмі повертаються додому і снідають, доки не зійшло Сонце, адже вірили, що добрі духи перебувають у хаті лише до світанку. При цьому господар скроплює оселю свяченою водою, обкурює пахучим зіллям і запалює свічку – праобраз Сонця. Помолившись, усі сідають на простелені рушники; при цьому годиться "продмухнути місце", щоб не нашкодити добрим духам.

Після першої ложки куті господар піднімає келишок і виголошує:

– Будьмо здорові зі Святим ! Хай Господь милує нас і має нас у своїй опіці на кожному кроці, а всім померлим, пошли, Боже, царство небесне – раювання в небі!

Після розговіння, лягають спочивати. До обіду зазвичай у гості не ходили. [див. 4].

Література

1. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – 192 с.

2. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.

3. Костомаров М.І. Слов'янська міфологія. – К.: Либідь, 1994. – 384 с.

4. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.

5. Федоренко Д.Т. Спочатку був Дажбог... Про що розповідає першоукраїнський літопис Велесова книга. – Кривий : Саксагані, 1994. – 87 с.

Статті про Коляду:

Козлов М.М.

- Бог-немовля Коляда в язичницькій свідомості східних слов'ян (pdf)

Пашник С.Д.

- Коляда нове сонячне коло починає

Пашник С.Д. Руський Православний Календар. – Запоріжжя: Рідна Віра

- у форматі PDF

- у форматі DOCX