Паликоп
Женці стрибали через багаття з соломи, щоб очиститися від хвороб. Молитви для збереження копиць від пожежі.
В народній традиції свято св. Пантелеймона 27-го липня називається Паликопа чи Палія. Паликоп повеліває блискавками, тому боялися його розгнівати. Селяни молитовно звертаються до Паликопа, щоб у полі копиці зберіг від пожежі, він вважається за оборонця людей від вогню. [див. 7, 45; 1, 235; 6, 105]. Женці стрибали через багаття з соломи [2, 93], щоб очиститись від хвороб і отримати ласку Божу.
Можливо, що ці прояви для Паликопа запозичені від Перуна (20 липня) чи свята Палючого Сонця, яке мало б припадати на 25 липня, але для цього місяця в Україні не виокремлено або прикрите якимось іншим мітологічним персонажем. Виходячи із загальної схеми сонячних свят ми ставимо дату 25 липня, щоб до наступного 1 числа було 8 днів.
Натомість, як подають різні популярні видання, 24 липня церковне свято Бориса і Гліба прозвали Паликопна. З датою пов'язано багато прикмет, і особливо – застережень від пожеж. На Бориса і Гліба намагаються не працювати в полі, побоюючись гроз і блискавок, які могли стати причиною пожежі. Звідси пішла і приказка: "На Гліба і Бориса за хліб не берися".
Можлива плутанина до якого святого прив'язати Паликопа виникла через Івана Нечуй-Левицького: "Прикмету Громовика-хлібороба український народ потім переложив на Гліба й Бориса і на Паликопу, а трохи і на Іллю пророка. В день тих святих люди бояться жати, щоб грім та блискавка не спалили кіп на полі." [3, 24].
Цікавим також є ім'я Пантелеймон (укр. Панько), яке дасть можливість пояснити значення свята. Святий Пантелеймон (грец. Παντελεήμων – все-співчутливий) – за фахом був лікарем, став відомий як великий цілитель [4]. Також ім'я може походити від panteleia – досконалість, вищій ступінь. [5, 90]. Збити з пантелику – позбавити правильного шляху, можливо, заблукати в лабіринті. Ще є пояснення про виникнення слова від давньоіндійського pánthāh "стежка, дорога, путь".
Закінчення імені на "мон" вказує на місячну сутність, а вона може пов'язуватися із лікарською практикою, ворожбитством. Місяць, як правило, наділяють ласкавістю, лагідністю. Перша частина імені "Пан" може позначати і всемогутнього Бога нижнього світу, він є близьким до Велеса, роги якого символізують Місяць.
В місячно-сонячному календарі 27-го липня Місяць досягав найвищого ступеня (ставав серпом, що пов'язувалося з косовицею і копицями скошеного стебла) і зникав з нічного неба. Можливо саме це послугувало для утворення відповідного свята з вогнями із копиць, які заміняли нічне світило. Тому, маючи дві різні дати, можна припустити, що й свято Пантелеймона з іншою назвою могло бути в давньоруському календарі.
Очищувальне стрибання через багаття
Палію-Огне, що світом гуляєш,
Прийди до нас, вогнем очисним і захисним!
Копиці наші оминай, врожай збережи,
Полям благословення дай!
Вогнещеві розпалюють багаття із соломи, викладене в колі і обкопане.
Женці, тримаючи серпи або снопики, стають колом і починають пісню.
Обрядові промовки:
Гори, соломко,
Гори, снопе,
Згорни недугу,
Віджени зле!
Скачем ми в полум’я,
Стрибнем у світ,
Щоб Палій-Огник
Нас не спалив!
Місяць-зцілитель хилиться долу,
Серпом жнива розпочинає.
Трави зібрані - соки вичахають,
А тіло людське просить полегші.
Вогонь - не ворог, а ліки старі -
Хто з хворобою - нехай скаче через жару!
Кожен охочий може тричі стрибнути через вогонь — із примовками:
«Скачу над полум’ям — згора хвороба!»
«Щоб піт мій — то здоров’я, щоб вогонь — не біда!»
Всі стають півколом, підносячи руки до неба або тримаючи снопи.
Паликопе, блискавки повелителю,
Стражнику копиць і димарів,
Хай блискавка обійде наш дім,
Хай полум’я не торкне поля,
А серце — хай горить любов’ю,
Як горить жар у жниварськім багатті!
Всі повторюють:
«Палію, захисти — нас, поле і копиці!» (3 рази)
По колу кожен передає вогонь (свічку, факел) з побажанням.
Завершення:
Що вигоріло — те минуло.
Що очистилось — те зросте.
Хто стрибнув — той оновивсь.
Палію — подяка! Місяцю — шана!
Йдемо зі світлом в тілі і душі.
Література:
1. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. – Т. ІІ. – К.: Оберіг, 1991. – 448 с.
2. Лозко Г.С. Коло Свароже: Відродження традицій. – К.: Укр. письменник, 2005. – 222 с.
3. Нечуй-Левицький І.С. Світогляд українського народу. – Київ: Обереги, 1993. – 88 с.
4. Святий Пантелеймон. – http://uk.wikipedia.org/wiki/Святий_Пантелеймон.
5. Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей. – К.: Наук. думка, 1996. – 336 с.
6. Скуратівський В.Т. Місяцелік: Український народний календар. – К.: Мистецтво, 1993. – 208 с.
7. Чубинський П.П. Мудрість віків: У 2 кн. – Кн2. – К.: Мистецтво, 1995 – 124 с.
Пашник С.Д. Руський Православний Календар. – Запоріжжя: Рідна Віра