Дмитро*
Ушанування мирного, мудрого осіннього Сонця.
Волхв РВ
Свято Дмитра за церковним календарем припадає на 26 жовтня. Причини такого зміщення від основних принципів святкування сонячних днів 24 (25) числа залишаються не до кінця зрозумілими. Свято Дмитра (Мира) у Сварожому Колі стоїть навпроти свята Юра (Ярила), яке відзначається 23 квітня (у нашому календарі – 24 квітня). Зміщення від сонячного рівнодення в обох випадках складає один місяць.
Те що ім'я Дмитро (укр.), Дмитрій (рос.), Змитрок (біл.), Димитр (бол.) є означенням сонячного Бога, доводить Степан Наливайко, розглядаючи походження імен на індійсьому матеріалі: "... ім'я Деметр вірменської легенди споріднене з індійським іменем Дгімітра, засвідченим якраз у царів. Воно складається з компонентів Дгі+мітра, де дгі означає "мудрий", а мітра – ім'я індоіранського божества Сонця і Мирного Договору – Мітри. Усе ім'я Дгімітра, що його грецькі джерела подають як Деметрій, означає "Мудрий Мітра", "Мудре Сонце", оскільки в деяких міфологіях Мітра став синонімом Сонця." На слов'янському ґрунті Мітра має форму Мир. [3, 232, 192].
Щодо "мудрості" у цьому контексті варто погодитися, адже ми рахуємо повний сонячний рік як 60 людських тижнів-років. Тому на цю дату має бути повних 50 тижнів-років, що якраз і підкреслює поважний вік людини.
Сучасні словники ім'я Дмитро пояснюють, як правило, грецьким походженням, як той, що належний до Деметри – богині Землі, родючості та хліборобства. Його часто зображають у вигляді голови богатиря із сивою бородою, що лежить на землі. Таке зображення відповідає дійсності, адже Мир, як Бог осіннього Сонця, уявляється дідом, який все ближче спускається до Землі.
У Дмитрову, або "родинну" чи "дідову" суботу справляють поминки померлих родичів. Б. Рибаков пише, що святкувати починають увечері в п'ятницю. Після вечері господиня накривала стіл новою скатертиною, ставить їжу і запрошує предків. На день Дмитра готують 12 страв із зерен і м'яса. Поминання можуть продовжуватися на кладовищі. [4, 113]. Якщо припустити, що сонячні свята при шестиденці припадали на суботу, то відповідно в п'ятницю ввечері треба було вшановувати предків, як на Святвечір перед .
Натомість Олекса Воропай подає тільки суботній поминальний обід з Рівненського повіту: "Хозяйка наготує якнайбільше страв, які люблять діди. Обід буває пізніше, ніж звичайно, після полудня, або над вечір. За обідом з кожної страви по ложці одкладають в окрему посудину, яку з ложками ставлять на ніч на покуття. Тут ще в посудині ставлять воду і вішають рушник, щоб уночі "душечки померлих помилися й пообідали". [1, 247].
Існує повір'я, що в цю ніч на цвинтарі можна бачити тіні померлих, як вони встають із гробів і розходяться по хатах своїх родичів. [1, 248].
Зустрічаються відомості, що Предків ушановують у суботу після Дмитра. Це більш логічно, оскільки з 31 жовтня на 1 листопада традиційне ушанування Предків і темних духів у багатьох народів світу. А Гарафина Маковій пише, що з Дмитра починалися дідівські суботи і аж до Різдва вони присвячувалися дідам-прадідам. [2, 184].
Література
1. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. – Т. ІІ. – К.: Оберіг, 1991. – 448 с.
2. Маковій Г.П. Затоптаний цвіт: Народознавчі оповідки. – К.: Укр. Письменник, 1993. – 205.
3. Наливайко С. таємниці розкриває санскрит. – К.: Просвіта, 2000. – 288 с.
4. Рыбаков Б.А. Язычество древней Руси. – М.: София, Гелиос, 2001. – 744 с.
Пашник С.Д. Руський Православний Календар. – Запоріжжя: Рідна Віра