1-ша Пречиста. Успіння Матері-Землі
За 40 днів до осіннього рівнодення 15 серпня відзначають свято Першої Пречистої. Припускаємо, що воно пов'язано зі шлюбним періодом до якого дівчата мали берегти незайманість.
За 40 днів до осіннього рівнодення 15 серпня відзначають свято Першої Пречистої. Припускаємо, що воно пов'язано зі шлюбним періодом до якого дівчата мали берегти незайманість, тобто були чистими. Відповідно і Земля на той час вже була чистою від основних зернових культур і готувалася до запліднення (посіву озимих). В календарній системі за свято запліднення треба вважати Покров (свято Покрови), який іноді називають Третьою Пречистою – з цього часу починаються весілля. Більшість вважають за 3-ю Пречисту свято Введення, 21 жовтня, хоча в цьому випадку більш логічним і послідовним за переліком свят є Покрова, яка є тотожною новорічним святам (див. запліднення-засівання на Василя).
Степан Килимник про свято Пречистої зазначив: "До християнства в цей близько день, видно було якесь свято в наших прапрадідів – "зговорів", "родинних нарад", "оглядин", "заручин", – у справі одруження дорослих дітей, – хлопці приглядалися до дівчат для одруження... Доброю ознакою вважалося як для хлопця, так і для дівчини, коли старостів засилають між двома Пречистими." [2, 95].
Приблизно ці дійства з Пречистою нагадують нам Великий Піст перед Великоднем, коли також заборонені весілля до 1 квітня. Відповідно треба вважати, що обмеження в статевих відносинах на ці періоди в більшості стосуються дівчат, які готуються до вступу в шлюб.
У календарі юдо-христосівців це ж свято називається Успіння (смерть) Пресвятої Богородиці [1, 468], яку треба ототожнювати з Матір'ю-Землею. Можна припустити, що це свято приурочене відпочинку Землі на кінець літа, коли її не засівають.
Для підтвердження ушанування Землі, приведемо дослідження про церкву 12 ст. Успіння Богородиці Пирогощої (Пирогоща) в Києві. Староруською пира – "жито", "борошно", а гоща-гость – це "купець". Можна висловити припущення, що до цього свята на площу перед храмом звозили хліб з нового урожаю і заключали договір з купцями-гостями, а також брали податок з товару. Так в козацькі часи Успенскій церкві дозволялося брати помірне (мито) за міри із зернового хліба, який привозився на київський торг. І вважалося, що це право походило з давньоруського часу. [див. 3].
Також ці ділові договори закінчувалися князівським пиром ("учта", "бенкет") і братчинами. До "пир" сходить і слово "пиріг": для урочистих бенкетів готували особливі хліби. Наступне свято Післяуспіння якраз і називається Хлібним Спасом. В переддень закінчувався Успенський піст (1–14 серпня). Пир супроводжувався піснями, танцями, розвагами.
Є цікава інформація про Кереру, Цереру (лат. Ceres) – римську Богиню родючості та хліборобства, яка ототожнювана з грецькою Богинею Землі Деметрою. М. Горький спостерігав в Італії не менш архаїчний успенський звичай: "А вчора, напередодні Успіння, по горах над Сорренто, в садах, палили вогнища – стародавній звичай, прощальна жертва Церері, богині родючості, – гарна картина. Палили коріння піній та олив, вогонь пурпуровий" (15.VIII.1927) [3, 97].
Тотожне кельтське свято врожаю Лугнасад було засноване Богом Лугом як похоронні ігри в пам'ять про його прийомну матір, яка була Богинею Землі Таілтіу (Tailtiu) або Telta (давньоірландський talam – "земля"). Таілтіу представляла рослинність, яка годувала людство, пов'язана з родючістю і земною щедрістю. Кажуть, що вона померла від виснаження після очищення рівнин Ірландії для сільського господарства чи перенапруження під час роботи в полі. Щоправда день її смерті 1 серпня, але всі ці спасівські свята входять в один цикл і можуть бути зміщення з датами. (Див. Вікіпедію).
Від Першої Пречистої починають заготовляти калину. Степан Килимник пише: "Калина – це улюблене дерево наших далеких прапредків з-перед віків, залишилось воно таким любленим і в наші дні. Можливо, що в доісторичні часи це деревце було священним, чарівним. У наші часи калина прибрала численну символіку, зокрема в Україні. Найголовніший символ калини – це символ чистоти, дівочої невинности, незайманости, красоти та любови." [2, 109].
Василь Скуратівський звертає увагу на особливу роль цієї рослини під час святкування 1-ї Пречистої у своїй книзі "Святвечір":
Важко уявити оселю, де б не зростав бодай один кущ калини. Шанують її не лише за смаковиті плоди (з них виготовляють різноманітні наливки, варення, ягодами лікують простудні захворювання), але й символічну роль у багатьох обрядах, зокрема у весільних і поховальних. Проводжаючи людину в останній путь, труну обвивають цвітом або кетягами. Гронами калини прикрашають весільний коровай, ними оздоблюють вінець молодої (її присутність підтверджує дівочу недоторканість). Весільні пісні часто відображають шлюбні символи:
Ой під лісом битая доріженька,
А серед степу рублена криниченька,
Коло криниці червона калинонька.
Ой, туди їхав Юрасько з боярами,
Йому калина дорогу заступила.
Вийняв шабельку, став калину рубати,
Та стала йому калина промовляти:
– Ой не для тебе ця калина саджена,
Тільки для тебе Маруся наряджена...
Відтак у кожній родині, де були дівчата на виданні, намагаються удосталь наготувати калинових пучків. Всі знають: якщо під стріхою висять калинові грона, можна приходити зі сватами до оселі. Похід дівчат по калину є врочистим і супроводжується різноманітними обрядовими дійствами – піснями, іграми, хороводами. Хлопці, крім підлітків, у такому дійстві участі не беруть. [див. 4].
Про забавки під час збору калини розповідає професор Килимник: Прийшовши на луг чи до лісу, дівчата знаходять перший кущ калини, співають та водять хороводи навколо нього, проводять ігри. Потім сідають навколо куща й усі разом полуднують. Опісля збирають калину з того куща. З першої зламаної гілочки кожна дівчина бере по дві ягідки в рот, проговорюючи чарівні слова про кохання та свого хлопця. Далі йшли обирати інші кущі, при цьому співали пісні про кохання, плили вінки з калини і вплітали гілочки у коси.
На півдорозі до дому, зробивши засідку, на них уже чатують хлопці. Як тільки дівчачий гурт наближається, парубки зненацька накидаються, намагаючись відібрати пучечки, і юнки, захищаючись, розмальовують їх стиглими ягодами. Не залишаються в боргу й хлопці – вони також малюють калиновим соком дівочі щоки.
Отак гуртом – зі співом та жартами – молодіжне товариство входить в село, де їх зустрічають дорослі. Біля оселі кожна юнка віддає неньці калину, а та в свою чергу промовляє:
– Будь, доню, і ти червоною та здоровою калиною, незайманою та чистою до вінця! А ти, Калино, будь гожою на коровай, гільце, квіти весільні та хрестинні, на здоров'я людям, на добро нашому двору...
Кілька гілочок вносять до хати, закладали за образи, а решту підвішували під стріху хати. [2, 117-118].
З цього часу починаються "заговори", "оглядини", "заручини": "Старости на Пречисту – в хаті речисто", "Як прийде Пречиста – стане дівка речиста", "Прийшла Пречиста – сватів несе нечиста". [див. 4].
Аналогічні дії проходять в юдеїв на повінь 15-го ава (серпня) на свято Ту бе-Ав. Цей день вважається вкрай сприятливим для весілля, оскільки існував звичай починати сватання для створення нових сімей. Цього дня позичали одна в одної білий одяг, щоб "не бентежити незаможних", одягали, а потім співали і водили хороводи у виноградниках з метою знайти нареченого. Дівчата співали слова з Тааніт: "Юнак! Підійми свої очі і зроби свій вибір, вибери собі дружину. Не дивись на красу, дивись на сімейство." Також танці проводилися на міській площі.
Олег Шупляк - Трипільська наречена
Література
1. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Ню-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с.
2. Килимник С. Український рік у народніх звичаях в історичному освітленні. – Т. V (Осінній цикл). – Вінніпег, Торонто, 1963. – 250 с.
4. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994. – С.64-68.
Пашник С.Д. Руський Православний Календар. – Запоріжжя: Рідна Віра