Жаля, також Желя або Жля, пов’язана з оплакуванням померлих. Її образ робить людську скорботу видимою: за загиблим залишається не тільки порожнеча, а й голос пам’яті про його життя.
Поетичне свідчення
Жля згадується поруч із Карною у «Слові о полку Ігоревім» у картині загального лиха після поразки. У рідновірському прочитанні ця постать стає опікункою жалоби за тими, хто загинув далеко від дому й не міг бути оплаканий близькими.
Плакальниця і пам’ять роду
На svit.in.ua образ Жалі розглянуто через похоронний плач і голосіння. Його пов’язують також із супроводом померлого та збереженням імені у пам’яті живих. Поруч із Жалею виступають Карина та Горинь, але їх не слід механічно вважати трьома однаковими постатями.
Джерело зауважує: у старих текстах іноді складно відрізнити власне ім’я від слова «жаль». Тому докладні родоводи й розподіл світів між цими образами належать до пізнішого тлумачення.