Див — один із найнеоднозначніших образів слов’янської міфопоетичної традиції. У «Слові о полку Ігоревім» він озивається з дерева й супроводжує тривожні події; його поява має характер перестороги.
Голос із висоти
Пташина подоба Дива підкреслює відстань між звичайним людським знанням і звісткою з іншого світу. У літературному сюжеті його голос сповіщає про небезпеку й розширює події військового походу до масштабу всього світу.
Див і Дий у прочитанні джерела
Пашник поєднує імена Див і Дий та пов’язує їх із нічним небом. Водночас він наводить і дослідників, які розрізняють ці постаті. Порівняння з індоіранськими назвами божественних істот допомагає авторові вибудувати свою версію, але не усуває багатозначності образу.
Тому Дива доречно представляти як загадкового вісника й небесну силу, зберігаючи різницю між свідченням давньої поеми та пізнішими богознавчими поясненнями.